"Депортація у спогадах очевидців.»

   Історична довідка 18 травня 1944 р. – день початку депортації є днем трауру в історії кримськотатарського народу і днем пам’яті в Україні. Депортація кримських татар  - це геноцид, складовою частиною якого було насильницьке виселення кримськотатарського народу з його історичної батьківщини - Криму, здійснене упродовж 18 - 21 травня 1944 року, один із злочинів радянського тоталітарного режиму. Етнічну чистку було здійснено відомством держбезпеки СРСР за наказом Й. Сталіна і постановою Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 р. Усього, згідно з офіційними даними, у віддалені регіони Радянського Союзу – від північного Передуралля до республік Середньої Азії – було депортовано 191 044 кримських татар.

   Ешелони смерті Під час головної хвилі депортації виселено близько 200 тисяч кримських татар, для перевезення яких було використано 70 ешелонів. Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, частина кримських татар в дорозі загинула. 4 липня 1944 року, НКВС офіційно поінформував Сталіна про те, що спецоперація “переселення кримських татар” завершена.

   Спогади очевидців. Усніє Чолпан згадувала ранок 18 травня 1944 роки так: «Рано-вранці в будинок увірвалися радянські солдати: «Збирайтеся! Вас, зрадників, виселяють». Куди? Навіщо? Чому? Розгублені, перелякані, не розуміючи, що сталося, маленькі Урмус, Леніє, Сеїтджеліл, Сундус плакали. Взяла в першу чергу Коран, потім пательню та джезве. Коли нас вивели, навколо всі плакали й кричали». Разом з іншими співвітчизниками-кримськими татарами їх посадили в машини й повезли на станцію Сюрень. Людей повантажили у вагони. Усніє їхала з дітьми та племінниками. Їх привезли в Узбекистан. Незабаром, як і багато інших виселенців, вони захворіли на малярію, дизентерію. Усніє хворіла важко, думали, що не виживе. Дітей, Сундус та Урмус, забрали до дитячого будинку. Усніє все-таки видерлась і відразу ж забрала дочок з дитбудинку.  «Жили в землянці. Через якийсь час приїхали узбеки, з жалості забрали нас до себе. Давали коржі й воду. Так минув перший рік вигнання», ‒ розповідала Усніє.

   Спогади очевидців. Сім'ю Таїра Халілова депортували в Макар'ївський район Костромської області. Як згадує Халілов: «Поселили в почорнілих дерев'яних бараках, що кишіли клопами й тарганами, в них до нас жили зеки. Але ув'язнених хоч якось годували, а нас ні. Працездатних юнаків і дівчат, практично підлітків, погнали на лісоповал, тому що чоловіки воювали на фронті». Виснажені від голоду, хвороб, лютих морозів, кримські татари помирали цілими сім'ями. Померли старша сестра Таїра Зейнеп, її чоловік Сеїтумер та їхній трирічний син, через рік померла і його мама Фатіме. Таїр теж захворів на тиф, але дивом вижив. Залишився без батьків, його забрали до дитячого будинку: «Позбавивши Батьківщини, убивши батьків, уцілілих дітей взяти під свою опіку! Що може бути мерзенніше за це! У дитячому будинку щовечора на лінійці ми дружно співали: «3а дитинство щасливе наше спасибі, рідна країно!» Через багато років Таїр Халілов напише пронизливу повість «Батьківщина, яку забрали», в якій осмислить трагічний досвід вигнання свого народу.

   Спогади очевидців. Расіму Юнусову на момент депортації було майже шість років. 18 травня 1944 року на світанку в їхній будинок голосно постукали. На порозі стояли озброєні радянські солдати. Вони щось кричали й виганяли їх з будинку на двір, підштовхуючи прикладами. У метушні мати дала в руки Расіму торбу з горіхами та Коран. Солдат зауважив це й вирвав їх із рук хлопчика, горіхи розсипалися на всі боки. З речей не дозволили брати нічого, тільки те, що одягли на себе, і вузлик з дитячим одягом. Один із військових з пістолетом в руці щось кричав і тикав зброєю в обличчя батькові. Під'їхала вантажна машина, вже повністю завантажена людьми. Расім Юнусов згадує: «Нас привезли до ешелону, що стояв у полі, і стали вантажити у вагони для худоби, де не було чим дихати від смороду й такої кількості людей. Люди напівсидячи дрімали на голих дошках, лежати місця не було. Туалету в вагоні не було. Воду для пиття набирали на зупинках, якщо встигали... Люди помирали дорогою, нам, дітям, щоб ми не злякалися, говорили, що не потрібно дивитися на небіжчиків».

   Рівно 82 роки тому у Радянському Союзі розпочалася примусова депортація кримських татар з їхньої історичної батьківщини – Криму. І про це є  художній фільм "Хайтарма", режисер Ахтем Сеітаблаєв, Україна, 2013 рік.

Щоб пам’ятати. 

   Злочини продовжуються 20 лютого 2014 року Верховна Рада України оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя. Кримські татари знову почали зазнавати переслідувань з боку російської влади. У 2016 р. так званий “Верховный суд Крыма” заборонив діяльність Меджлісу кримськотатарського народу. Від початку окупації і до сьогодні з’являються випадки насильницьких зникнень кримських татар – активістів і всіх незгодних з новим режимом. Те, що триває зараз в Криму спрямоване на знищення кримськотатарського населення. Анексія Криму РФ активізувала проблему боротьби кримських татар за свої права.